(напруженість тощо)

1) ослабляти, розслабляти; розтискати

2) ослаблятися, розслаблятися

3) зменшувати (напруженість тощо)

4) спадати, слабшати; зменшуватися (про напруженість тощо)

5) робити передишку, відпочивати

6) дати відпочинок

7) пом'якшувати (ся), робити (ся) менш суворим

8) ставати менш церемонним

9) іст. передавати засуджених інквізицією злочинців світським властям для страти

v послаблювати, зменшувати (напруженість тощо)

- to relax one's efforts зменшити/ послабити зусилля

- to relax international tension(s) послабити/ пом'якшити міжнародну напруженість

1) сила

2) джерело сили; підтримка

3) тех. міцність; опір; межа міцності

4) ефективність (руху тощо)

5) інтенсивність (запаху, звуку)

6) міцність, концентрація (розчину)

7) твердість (землі)

8) фіз. напруженість (поля)

9) неприступність

10) військ. чисельність; кількісний склад

11) стабільність, сталість (цін)

12) найсильніший напір води (в течії, у струмку)

13) фортеця, укріплення (у Шотландії)

* * *

1) сила

2) джерело сили; підтримка

3) тex. міцність; межа міцності

4) ефективність (руху, дії)

5) вiйcьк. чисельність, чисельний склад; склад, штат

6) стабільність, стійкість ( цін)

7) найбільш сильний напір води (у течії, струмку)

1. n

1) вільність, невимушеність; легкість

2) полегшення, припинення (болю тощо)

3) спокій; дозвілля; вдоволення; зручність

2. v

1) полегшувати; заспокоювати; пом'якшувати

2) робити вільним (зручним), розпускати; розтягувати (взуття)

3) послаблювати (зусилля)

4) звільняти (від), відходити; відштовхувати (човен від берега)

5) зменшуватися, знижуватися (про ціни)

6) обережно установлювати (на місце)

* * *

1) свобода, невимушеність

2) легкість; зручність ( користування словником)

3) полегшення, припинення ( болю)

1) полегшувати ( страждання); заспокоювати, тамувати ( біль); (of) рятувати, звільняти, позбавляти ( від чого-небудь)

2) робити більш вільним, зручним; розпускати ( шви в одязі); розтягувати ( взуття)

3) послабити, пом'якшити (напруженість, ситуацію); слабшати, зменшуватися, знижуватися (нaпp., про ціни)

4) ( into) обережно встановлювати ( на місце); refl опуститися ( у крісло); ( зручно) сісти, улаштуватися

5) мop. попускати (снасть; тж. ease down); відводити ( стерно); зменшувати швидкість

ДІАЛЕКТИКА ЕКЗИСТЕНЦІЙНА - діалектика існування, внутрішнього життя (переживання) людини. Діалектика взагалі функціонує як сукупність полярних визначень, які відбиваються в протилежних категоріях - конечного і безконечного, сутності та існування, внутрішнього і зовнішнього тощо. В класичній філософії, що виникла під впливом потреб пізнання, це була діалектика речей, явищ, процесів, яка знаходила відображення в логічних формах. Людина поставала однією з речей світу. Д. е. обернула діалектичні структури на внутрішнє буття - екзистенцію, в якій концентрується особистість, на відміну від буття зовнішнього - "Man" Гайдеггера, "світу об'єктивації" Вердяєва. Д.е. - це діалектика переживань особи та їх структура. До екзистенціалізму переживання були переважно предметом психології. Екзистенціалізм завдяки відкриттю інтенціональності - спрямованості свідомості на об'єкт і особливо у такій її формі, як вихід екзистенції до трансцендентного, створив їх онтологію. Д.е. сформувалася в працях К'єркегора, Ясперса, Гайдеггера. Онтологічною передумовою екзистенції є її конечність, смертність. Вони роблять екзистенцію часовою, історичною. В традиційній філософії історичність була суттєвою рисою діалектики К. ласовий історизм мав зовнішній характер, стосувався буття органічного світу або всесвітньої історії, а час був абстрактний, кількісний, яків механіці Ньютона. Сама ж історія мала справу з минулим. В екзистенціалізмі, як і в теорії відносності, час наповнений, якісний, а в структурі особи основна увага приділяється майбутньому і таким екзистенціалам, як "вибір", "проект", "план", "надія". До того ж, "історія" означає існування людини в певних ситуаціях, приналежність до даного народу, стану, наявність у нього певних біологічних, психологічних та інших властивостей, що в сукупності подається категорією "буття-в-світі" (така категорія відсутня в класичній філософії). Ядро Д.е. становить вихід, прорив ("пролом") екзистенції як конечного існування в безконечне, до трансценденції. Прорив відбувається завдяки відчуттю і усвідомленню пограничних ситуацій: у будьякій з них (боротьба чи смерть, випадок чи вина) закладені основи антиномії (Ясперс). Останні й виштовхують свідомість у трансцендентне, здійснюється сходження від суперечності до "екзистенціальної істини". Антиномії Д.е., на відміну від кантівських, не теоретичні, а емоційно напружені і навантажені. Вони не розв'язуються, припинення суперечності було б водночас спокоєм і смертю екзистенції. Зняття суперечності - не розв'язання її, а стрибок у новий план буття. За Ясперсом, ця безконечна діалектика не заспокоюється ні на "як і так", ні на "або-або", не полягає ні в примиренні, ні в пригніченні суперечностей, але притягує все це і, неспокійна в своєму спокої, рушає далі. Антиномії - чинники потрясіння внутрішнього світу, яке спонукає до виходу за межі повсякденного. Оскільки такий вихід здійснює саме особа, вона вільна, свободна. Екзистенціалісти інакше розуміють свободу, ніж класичні філософи, вони відмовляються від свободи як пізнаної необхідності. Свобода визначається характером трансценденції: Марсель і Ясперс вважають, що її досягти можна в Богові. Для Сартра і Камю, які ототожнюють її з ніщо, свобода є негативністю відносно емпіричного буття, бунт проти неї. В усякому разі свобода - це вибір між альтернативами, вона ґрунтується не на необхідності (що панує в сфері повсякденності і де особа втрачає себе), а на можливості." Для розуміння Е.д. важливо брати до уваги, що "категорії Е.д." зовсім інші, ніж в класичній діалектиці: становлять або повне їх переосмислення (як конечне і безконечне, зовнішнє і внутрішнє та деякі інші), або являють собою нові категорії (турбота, страх, відчай, історичність і т.ін.).